Відчини
двері
відчаю
Обплетені плетивом снів.
Ми – малі. Ми малі серед вічності
Й верениці однакових днів.
Щось вкололо? Так болісно?
І здригнулась у корчах душа.
З попелищ у тобі вона зрощує
Чергового
живого
вірша.
Він подряпає груди
І горло тобі розірве,
Й трояндою з кров’ю між люду
Серед вулиць старих упаде.
©Александра Канафоцкая, all rights reserved
Комментариев нет:
Отправить комментарий