А в озер – зеленавії очі,
Що глядять у небес височінь.
І короткої літньої ночі
Місяць пірна у їх глибочінь.
Він посріблює коси русалок;
Їх гойдає віття легке;
Кожна ховає зірки кавалок,
Щоб прикрасити листя вогке.
Так блищить воно літньої ночі
Серед вітру пісень і шурхоту трав –
Набігають сльози на очі
В тих, хто красу і дива покохав.
©Александра Канафоцкая, all rights reserved
Комментариев нет:
Отправить комментарий