Пропахло зорями місто вечірнє.
Місяць… Обличчя торкнувся – і щез.
Забуду сьогодні про свої провини –
І тугу… Про ту, що без меж.
Згадаю – усе, що довкола –
Це попіл погаслих зірок.
І кава оця – гаряча, вершкова -
Й перехожа, що пришвидшує крок.
О музика горя і щастя, –
Цей стукіт розбитих й не дуже сердець.
І, може, я – зовсім-презовсім пропаща,
Та зараз – нехай йому грець.
Ми – люди. І зорі
Ще сяють у наших очах.
А часом – стікають поволі
По наших замерзлих щоках.
Перехожа!
Людина з зірками на кінчиках вій!
Ти – знай, що згасати – то якось негоже.
Мрій. Не здавайся. Молися. І дій.
©Александра Канафоцкая, all rights reserved
Комментариев нет:
Отправить комментарий